Віолетта Лурі та Богдан Шпак. Малювати музику

Jazz connecting people

1931 2

Віолетта Лурі та Богдан Шпак - художники, які нещодавно провели виставку у галереї просто неба "ЩОСЬ ЦІКАВЕ" у рамках фестивалю джазу (Львів). Усі їхні роботи виконані гелевою ручкою. Про цю виставку та інші особливості світу художника далі.

Як ви стали тими, ким ви є зараз?

Віолетта: Художником? Бажання до малюнку і творчості, в цілому, в мене проявлялися з дитинства: постійно розмальовані стіни вдома і інші меблі відразу натякнули моїй мамі про мою майбутню сферу діяльності :). І, на моє щастя, її реакцією на це була купівля ще більшої кількості фарб і олівців. При становленні тим, ким ми є, дуже важливою є підтримка від близьких людей – це надихає і втілює віру в себе, свої здібності, -- що є важливим для досягнення гарного результату в своєму розвитку. Тож для мене все просто, я стала тим, ким є зараз, тільки завдяки мамі – людині, яка завжди допомагала і намагалася максимально сприяти моєму розвитку як особистості і художнику. Без цієї підтримки, впевнена, я не досягнула би всього, що маю наразі. Усі свої досягнення завжди будуть присвячені в першу чергу цій людині.

Богдан: Хист в мене є до багатьох сфер – принаймні так казали мої колишні роботодавці, а їх було чимало, і майже всі чекатимуть мого повернення до них. Але художня справа – це єдине до чого насправді лежить душа.

Що потрібно, щоб зрозуміти ваше мистецтво?

Віолетта: Наявність уяви і бажання, вміння мислити поза стандартними, шаблонними рамками, вміння знайти баланс між об'єктивним і суб'єктивним, сприймання цього світу і того, що в ньому відбувається. Прагнення людини відійти від стандартів, бажання розуміти, думати, не боятися відчувати емоції, які в них може викликати моє мистецтво.

Богдан: Стосовно саме цієї виставки, то треба по-справжньому любити джаз.

Наскільки ваше мистецтво пов’язане із суспільством/його проблемами?

Віолетта: Наразі всі мої роботи пов'язані безпосередньо з людиною як окремим індивідом, із її індивідуальністю. Я психолог за освітою, тож мене завжди цікавила людина – як окрема особистість, – її унікальність, думки, відчуття, емоції і дії. Мої роботи керуються концепцією людини і її свідомості, підсвідомості. Перед тим, як спрямувати своє мистецтво на суспільні проблеми, спочатку я хочу зрозуміти людину і її дії, як окрему особистість.

Богдан: Ця музика лікувала мене неодноразово, і якщо суспільство буде слухати менше брендової попси, а натомість приділить увагу джазу, то це хоча б зможе побороти загальний несмак масових музичних вподобань.

Що, крім музики, стає тематикою ваших робіт?

Віолетта: Людина, її духовність, психологія, філософія. Це 4 гілки, з якими пов'язані теми моїх робіт і які мене хвилюють на цьому етапі.

Богдан: Відносини між самою людиною і музикою, вплив джазу на свідомість і уяву.

Треба по-справжньому любити джаз

Чому дует?

Віолетта: Дует, бо ми однаково розділяємо любов до музики (особливо до джазу) та до графіки. Ці дві речі об'єднали нас колись, і через них почалася наша дружба. Тому для мене, окрім музики, ці роботи присвячені нашому спілкуванню.

Ви думали коли-небудь про роботу у напрямку ілюстрації?

Віолетта: Звісно, більше того – це сфера, в якій зараз я намагаюся максимально розвиватися.

Богдан: Так, є кілька письменників, які хотіли б щоб я ілюстрував їхні вірші, але вони ще не набрали матеріалу для самостійної збірки.

Яку критику ви цінуєте?

Віолетта: Відверту. Я вважаю, що для художника важлива наявність як гарної, так і поганої критики. Позитивні відгуки, звісно, надихають і тішать, вони є важливими для підтримки бажання творити, але і негативні відгуки відіграють свою роль. Думаю, вони змушують шукати нові шляхи і відточувати вміння – особливо, коли настає період ліні: кілька негативних відгуків відразу відбивають це бажання :). Але найголовніше для мене відвертий feed back від глядача, незалежно позитивний чи негативний – головне без лицемірства.

Богдан: Об’єктивну.

Що у малюнку головне?

Віолетта: Емоції автора і наявність ідеї. Вміння передати бажану думку, емоцію, і зробити це так, щоб глядач також відчув власну емоційну хвилю, асоціації від споглядання на малюнок, картину. Так би мовити, вміння зачепити за живе.

Богдан: Меседж. Я намагаюся у своїх роботах використовувати саме ті образи, які спонукають на роздуми тих, хто їх споглядає.

Яке співвідношення у вашому мистецтві роботи із сенсом та роботи над композицією?

Віолетта: Ці дві речі однаково важливі для мене: композиція завжди залежить від сенсу, який я хочу донести. Тож я намагаюся збалансувати їх між собою.

Богдан: У своїх роботах я не завжди вираховую композиційний центр. Я намагаюся подати образи в роботах і компоную їх так, щоб глядачу було легше сприймати і насолоджуватися роботою загалом.

Опишіть, будь ласка, свій стан за роботою.

Віолетта: О, це неможливо описати – це треба відчувати. Це суміш відчуттів задоволення, ейфорії і внутрішньої гармонії. Те, що в тандемі стимулює малювати і малювати без зупинки, адже ти робиш те, що любиш.

Богдан: Експресія в голові при кам’яному виразі обличчя ззовні.

Як ви дійшли до теми, яку було обрано для виставки у рамках фестивалю джазу?

Віолетта: Я люблю музику, я живу нею так само, як і мистецтвом, вона завжди супроводжує мене. Вона є важливою частиною в житті кожної людини, тому в моїх роботах в рамках цієї виставки лежить концепція дослідження відчуттів і емоційного стану людини під впливом музики, дослідження музикотерапії. Я керувалася натхненними від музики, людьми, зокрема – і своїм натхненням від неї. Цю виставку ми назвали "Jazz connecting people" тому, що ідея написати серію робіт, присвячених музиці, виникла під час відвідування джазового концерту, але мої картини присвячені не тільки джазу. А оскільки цього літа у Львові відбувався Alfa jazz fest, ми вирішили провести виставку під час фестивалю, на якому джаз об'єднав безліч людей з різних країн світу і де, як ніколи, можна було спостерігати гармонію і вплив музики на емоції людей.

У ваших картин мінорний чи мажорний музичний лад?

Віолетта: Для кожної людини різний. Це залежить від того, мажорні чи мінорні асоціації викликають у людини кожна робота. Від мене під час написання цих робіт лунала абсолютна суміш музичного ладу.

Елементарна цікавість: скільки ручок пішло на серію Jazz connecting people?

Віолетта: Це одне з найактуальніших питань :). Стільки , що я навіть не пам'ятаю точну кількість.

Богдан: По-різному, але в середньому від трьох до шести на кожну з робіт.

Яке відчуття було б найскладніше намалювати?

Віолетта: Те, яке я ніколи не відчувала. Адже найважче зрозуміти людині те, з чим вона ніколи не стикалась.

Чи необхідна для мистецтва наявність ринку?

Віолетта: Звісно, адже художникам також треба продавати свої робити. Але ринок і його попит формує наявність покупця. Тож важливіша, на мою думку, наявність людей, яких цікавить мистецтво і які готові придбати ту чи іншу картину, інсталяції і т. д., а це, в свою чергу, приведе до наявності ринку.

Богдан: На мою думку, його і так майже немає в Україні. Але якщо художник насправді талановитий, то його мистецтво знайде своїх власників при житті чи вже після смерті. Хоча довга невизнаність вкорочує життя художнику – згадаємо хоча б Ван Гога.

Чи є сфери, з якими ви бачите перспективу співпраці? Скажімо, видавнича справа, мультиплікація чи створення авторського одягу?

Віолетта: Ахах, Ви буквально назвали всі сфери, над якими я зараз працюю. Наразі я працюю над створенням ілюстрацій до книги, авторського одягу і згодом хочу спробувати себе в мультиплікації. Мій шлях художника зараз тільки на самому початку, тож я в ролі науковця, який виводить для себе нові формули. Щоб зупинитися на конкретній сфері мистецтва, я вважаю, треба її спробувати опанувати, тож зараз я цим і займаюся. Але знаю точно, що якою б сферою мистецтва я не займалася, в ній завжди буде графіка.

Богдан: Так, якраз зараз працюю над серією одягу, у який можу вкласти свою графіку.

Наскільки амбітним повинен бути молодий художник?

Віолетта: Думаю, рівень амбітності має відповідати рівню досягнення бажаного результату. Це залежить від цілей, до яких прагне художник.

Богдан: Максимально, наскільки він тільки спроможний.

Чого ніколи не повинен забувати художник?

Віолетта: Писати картини :). Це дуже абстрактне запитання. Для кожного художника є індивідуальні речі, про які він має пам'ятати. Під час написання кожної роботи, створення інсталяції або перформансу для художника є важливі речі, які в цей момент пов'язують його з цією роботою, внутрішній зв'язок з тим, що він створює. Тож думаю, головним є те, щоб він не забув цей зв'язок.

Бути художником - означає жити

Кого можна назвати вашими авторитетами у образотворчому мистецтві?

Віолетта: Для мене немає наразі авторитету, і я намагаюся його не шукати –гадаю, наявність авторитету в якійсь сфері діяльності призводить до підсвідомої схожості свого результату з результатами діяльності авторитетів. Але в мене є художники, якими я захоплююся, їхніми ідеями, техніками і стилем мислення. Це да Вінчі, Дюрер-молодший, Рене Магрітт, Далі і з сучасних українських авторів Тіберій Сільваші.

Що збільшує дистанції між художником та споглядачем його картин?

Віолетта: Рамки мислення. Відсутність у глядача вміння дивитися ширше, об'єктивніше. Я була свідком багатьох випадків, коли глядач був незадоволений роботою художника через те, що не розумів її і не хотів зрозуміти, не намагався. Це є великою проблемою людей – категоричність до того, чого ми не розуміємо. Замість того, щоб спробувати подумати, відкрити ширше свою уяву, подивитися на картину, інсталяцію з іншого боку, навіть не звичного для людини. Простіше сказати: "Ой фу, єрунда.". Ця лінь мислити, на мою думку, і збільшує дистанцію між художником і глядачем.

І нарешті - що для вас означає бути художником?

Віолетта: Це означає жити. Людина відчуває себе живою, коли робить те, що любить, що приносить їй задоволення І бажання скоріше встати зранку, щоб продовжити свою справу. Мистецтво для мене є життя: коли я починаю малювати, кожного разу заново народжуюсь і проживаю кожне нове життя з кожною новою картиною.