Лялька мотанка - це сучасна назва авторських ляльок, створених за мотивами української традиційної вузлової ляльки, яких ще називали "кукли" або "Лялька-княгиня". Вперше така лялька з"вилась в Середній Надніпрянщині (наша місцевість, Добровеличківщина), близько 200 років тому, беручи до уваги, що місцевість була заселена на початку ХІХ ст. Якщо брати до уваги дослідження етнографа О.С. Найдена, то ті ляльки були мало схожі на теперішні "мотанки", зараз вони більш удосконалені, осучаснені, з авторським підходом. Такі ляльки часто називають обереговими, але будь-яка річ мабуть може бути оберегом настільки, наскільки власник у це вірить, а зазвичай ляльки робили мами для діток і мамина енергетика, що залишалась у ляльці могла дійсно якимось чином бути оберегом для дитини). Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, такими їх створювали колись, а та, що з хрестом на обличчі - символ поєднання з Сонцем, символ життя і нових починань, бо сам хрест - символ Сонця (саметака, з червоно-чорним хрестом і притаманна Середній Наддніпрянщині). Тому створення безликої ляльки не є забороною обличчя, а є майже 200-річною ТРАДИЦІЄЮ. Існує думка, що безликі ляльки сприяють розвитку уяви у дітей, бо кожна дитина сама "додумує" риси її обличчя, її настрій. Одяг сучасної авторської ляльки-мотанки досить часто буває ідентичний регіональному одягу українців. Він включає в себе вишиту сорочку (символ добробуту) , плахту (верхня юбка) може бути запаска (фартух), керсетка (желетка) і крайка (поясок). Намисто (коралі)- це символ жіночої долі та багатства, вважалось, чим густіші коралі - тим багатша жінка) У ляльки-дівчини мають бути довгі коси і вінок -символ чистоти, щасливої долі, довгого життя. У ляльки-жінки - має бути хустина на голівці (очіпок), як символ господині, дружини.
У 1999 український етнограф Олександр Семенович Найден надрукував монографію “Українська народна іграшка”, у якій великий розділ розповідає про народну ляльку, а також ряд статей на цю ж тему, з кольоровими фото ляльок. Дослідник 20 років присвятив тому, щоб відкрити людям українську ляльку. Значну увагу у цих працях присвячено лялькам, які створювалися бабусями у селах Середньої Наддніпрянщини. Для цих ляльок характерні вузлова внутрішня будова і хрест на обличчі. О.С.Найден наголошує: "Хрести, як уже зазначалося, характерні лише для ляльок Середньої Наддніпрянщини, зокрема для деяких гнізд, локалізованих на території осередку зародження цього лялькового типу та поблизу неї. Це розвинуті хрести, складні за кольором та переплетенням ниток. У віддалених від осередку селах, тобто на периферії процесу, хрести значно потоншуються, втрачають кольорове розмаїття, мають певний рудиментарний вигляд. За межами Середньої Наддніпрянщини ляльок з хрестами не було виявлено. Проте вони були виявлені за межами України, зокрема в місцевостях, які розташовані на великій відстані від Середньої Наддніпрянщини."
Можна припустити, що саме така будова ляльки була абсолютно не тому, що голку заборонялось використовувати, бо лялька не повинна бути шитою і тд., а лиш тому, що ляльки мотались мамами для діток із підручного матеріалу, часто нашвидкоруч. Тим більше, такі ляльки створювалися у бідних сім`ях, тому шити, розшивати одяг ляльки просто не було можливості.
Лялька-мотанка, чи кукла - це не лялька вуду, яка створена для магічних дій, пороблянь та калдувань, тому дивно читати, що її не можна колоти, різати і тд. Хоча моє перше знайомство з цією лялькою почалось якраз саме із такої інформації "оберегова лялька, при виготовленні якої не допускається використання голки, ножиць та вогню".Після виходу у світ праці О.Найдена на київських виставках, ярмарках, на Андріївському узвозі, у інших містах — Черкасах, Полтаві, Вінниці почали зявлятися ляльки, схожі на автентичних ляльок Середньої Наддніпрянщини. Приблизно у цей час і зявляється термін “мотанка”, та ще й наділяють йому магічного характеру. Це поняття не є народним, бо у селах Середньої Наддніпрянщини ляльку називають “кукла”. Створювати таку ляльку - “крутити куклу”. У монографії О. С. Найдена вживається поняття “вузлова лялька Середньої Наддніпрянщини”, або ж, стосовно ляльки яскравої, насичено декорованої, у віночку та стрічках - “княгиня”.Тепер змайструвати старовинну ляльку вміють одиниці. Хоча за словами пані Людмили Тесленко-Пономаренко - майстрині, яка активно відроджує ремесло лялькоплетіння - художника-модельєра, члена Національної спілки художників України , особливих таємниць у народного ремесла немає. «Мотанка виготовляється з доступного дешевого матеріалу і без будь-яких інструментів, — розповідає майстриня. — Може бути плетена із соломи і зовсім без застосування нитки, коли всі вузли закріплюються архітектонічно за рахунок того матеріалу, з якого робиться мотанка. Голова називається «куклою». Для неї шматочок тканини складається вузенько (як пасок або крайка), а тоді згортається «рулетиком» і обмотується тканиною. Мотанка навіть може не мати рук — тільки обгортається тканиною.» Та в кожного регіону, в кожного майстра - свої особливості народної ляльки.
Мабуть ніколи ми не дізнаємось про справжні причини створення ляльок. Проте, можна стверджувати, що їх створення є результатом перших проявів рефлексії – погляду людини на себе зі сторони. Найдавніші ідеї родючості, материнства, родового і родинного оберегу живуть у сучасній народній ляльці. Додались тільки місцеві та регіональні ознаки і риси сувенірності, коли виділені зовнішні загальнонаціональні стереотипи.
Авторська сувенірна лялька теж може досягти рівня справжнього твору мистецтва, все залежить від майстерності автора. Але шкода, що вона нерідко обрастає надуманими, спекулятивного характеру властивостями, що не є правильно та іноді не тільки додає майстрам прибутку, а ще й відштовхує людей від таких ляльок, через боязнь різного роду пороблянь.)))
