Швейцарський психолог Макс Люшер розробив колірний тест, який задіює несвідомі механізми сприйняття людини, визначаючи цим її суб’єктивний стан. Також є твердження, що кожен має пріоритетний спосіб сприйняття інформації, однак переважає саме число візуалів. До спільного знаменника усе підведуть автори твіттеру CINEMA PALETTES: вони визначили десять ключових відтінків найвідоміших фільмів. Можливо, саме тому один з них є нашим улюбленим? ;)
Тест Люшера полягає у впорядкуванні визначеного набору відтінків у порядку від найприємнішого до найнеприємнішого. Кількість кольорів у тесті - 23. Вони становлять 81 комбінацію. Першочергово Люшер використовував менше кольорів: фіолетовий, синій, сірий, чорний, червоний, зелений, жовтий і коричневий. Психолог наполягає на тому, щоб максимально відволіктися від власних смаків, асоціацій, упереджень та стереотипів.
Результат тесту дає чітку картину того, як людина сприймає себе, як з її точки зору сприймають її інші та яке відображення в очах оточення їй би хотілось мати. Крім вичерпної психологічної характеристики, тест підказує кілька шляхів вирішення ключових актуальних проблем досліджуваного і допомагає спрогнозувати закономірності поведінки, особливості мобілізації фізіологічних та мисленнєвих ресурсів.
Найіменитіші світові режисери теж певним чином тестують свою аудиторію. Візуальний ряд на нашому екрані зазвичай становить продуману кольорову композицію, яка викликає певний резонанс у свідомості глядача. Завдяки цьому глядачева дистанція із сюжетом суттєво скророчується.
Розглянемо детальніше аналіз від CINEMA PALETTES. Авторами обрано, на їхню думку, ключові сцени кінокартин (!) та розроблено градацію у 10 відтінків, які якнайточніше передають спектр фільму.
Почнімо з дитинства. (“Король лев”, реж. Роджер Аллерс та Роб Мінкофф, 1994):
Тонкої роботи з кольором та його відчуття потребують роботи у жанрі аніме. Можливо, впізнаваність пензля Міядзакі криється саме в кольорі? (“Мій сусід Тоторо”, реж. Хаяо Міядзакі, 1988):
В окремих фільмах визначальним є колір окремих об’єктів, які “чомусь” приковують до себе глядача: на свідомому чи підсвідомому рівні. У мультику “Панда Кунг-Фу” усі істини По відкриваються через посередництво вчителя Угвея (“Панда Кунг-Фу”, реж. Марк Осборн, Джон Стівенсон, 2008):
А от Тім Бартон перекреслює усі уявлення про колір фантазії. “Едвард Руки-ножиці”, реж. Тім Бартон, 1990:
«Труп нареченої» реж. Тім Бартон, 2005:
Калейдоскоп у головах (“Думками навиворіт”, реж. Піт Доктер, Ронні Дель Кармен, 2015):
Гаррі Поттер. Фільм третій. Помітили різницю з іншими епізодами? (“Гаррі Поттер і в’язень Азкабану”, реж. Альфонсо Куарон, 2004):
Я зрозуміла, щоб зробити "R", мені потрібно спочатку написати "P", а потім намалювати лінію вниз від петлі. Мене так здивувало, що я можу перетворити жовту букву в помаранчеву, просто додавши риску
CINEMA PALETTES підкреслили туманність картини Пітера Джексона “Володар перснів: Дві вежі”, 2002:
“Переваги скромників”, реж. Стівен Чбоскі, 2012 з легким відтінком The Smiths, блискіток і Шоу жахів Роккі Хоррора:
Справжній естет та майстер композиції й перспективи Вес Андерсон показав себе у картинах "Готель "Гранд Будапешт", 2014 та “Родина Тененбаумів”, 2001:
Особливим типом синестезії є графічно кольорова. Люди з такою специфікою сприйняття здатні нерозривно пов’язувати буквально усе з кольором. Наприклад, слова, числа, пори року, дні, літери та інші відносно абстрактні поняття та одиниці. Письменник Патрисія Лінн Даффі (синестет) свого часу сказала батькові: “Я зрозуміла, щоб зробити "R", мені потрібно спочатку написати "P", а потім намалювати лінію вниз від петлі. Мене так здивувало, що я можу перетворити жовту букву в помаранчеву, просто додавши риску”.
Можливо, помста має холодні відтінки? (“Олдбой”, реж. Пак Чхан Ук, 2003):
Замальовка з невагомості (“Гравітація”, реж. Альфонсо Куарон, 2013):
А який колір людськості? (“Останній нащадок Землі”, реж. Альфонсо Куарон, 2006)
Можливо, в цій гамі є підказки? ;) (“BLUE VELVET”, реж. Девід Лінч, 1986)
Довершена співзвучність шизофренії (“Машиніст”, реж. Бред Андерсон, 2004), забуття (“Пам'ятай”, реж. Крістофер Нолан, 2000) меланхолії (“Меланхолія”, реж. Ларс фон Трієр, 2011) та вибору (“Реквієм за мрією”, реж. Даррен Аронофскі, 2000):
А, можливо, благородність не такого кольору, в який ми її фарбуємо?
Хоча Девід Фінчер (Чак Поланік?) бачить розпад людини на особистості у іншій гамі (“Бійцівський клуб”, реж. Девід Фінчер, 1999):
Мабуть, у назві книги Жулі Маро “Синій - найтепліший колір” сказано все, що треба знати про Емму (“Життя Адель”, реж. Абделатіф Кешиш, 2013):
Життя. Кожен обирає свій колір. (“Дерево життя”, реж. Терренс Малік, 2011)
А який колір мафії, коли вона - більше, ніж мафія? (“Хрещений батько”, реж. Френсіс Форд Коппола, 1972)
А, можливо, благородність не такого кольору, в який ми її фарбуємо? (“Форрест Гамп”, реж. Роберт Земекіс, 1994)
“Цей роман найсильніший, бо лиш ті, кого ми ніколи не матимемо, бездоганні”. Мабуть, такою насиченою є фарба спогадів. Бо її ж не відмити. (“Вона”, реж. Спайк Джонз, 2011)
На основі робіт CINEMA PALETTES ми теж спробували проаналізувати деякі кіно картини :) Що скаже тест Люшера про довершеність зеленого з відтінком антиутопії та приречену густоту червоного у вампірській вічності?
“Лобстер”, реж. Йоргос Лантімос, 2015:
“Виживуть тільки коханці”, реж. Джим Джармуш, 2013:
Зрештою, дарма говорити про колір: “Кольори — лише назви. Я маю на увазі, якщо сказати їм, що трава зелена, це змусить їх очікувати, що трава виглядає певним чином — саме так, як ви вважаєте, а не будь-яким іншим чином, який може бути й не гіршим, а може, навіть і кращим…” (Дж. Д. Селінджер).
Більше робіт CINEMA PALETTES можна віднайти у твіттері: https://twitter.com/CINEMAPALETTES
Обруч ободок с серебристыми листиками
ГотовыйМагазин: Обручі і віночки ручна робота
Мастер: Ірина
