Зачарована клаптиками тканини.
Коли в нашому житті трапляються складні часи, мимоволі ми починаємо щось робити руками. Згадуємо минулі рукодільні захоплення або освоюємо якісь нові техніки. Це заспокоює, зосереджує і навіть виводить з кризи. Ми йдемо далі по життю. У всякому разі зі мною сталося саме так.
Та шиття з клаптиків тканини не полишає мене в спокої. Клаптикові ідеї просто переслідують! Моє оточення ставиться до цього по-різному — хтось поблажливо, а хтось: «Навіщо?! Стільки клопоту, а кому це потрібно!». Моє внутрішнє раціо теж наказує бути «проще». Та якась дівчинка з минулого наче шепоче на вухо: «Будь ласочка, зроби ось так.»
Що ж, нехай збудеться Катрусина Казка. Якщо Хтось посилає мені цей неспокій, то можливо тому що в іншому місці це комусь потрібно.