Не просто сувеніри

Я аж завмерла від захвату і попросила дозволу сфотографувати цей процес. А мені запропонували і самій брати шолом і долучатися до творчості. Ми з донькою глянули одна на одну і вже не могли відійти звідти. Нам дали шоломи, фарби, пензлі і сказали - "Малюйте, що душа забажає!".

Передати враження від того процесу просто неможливо. Перед нами на сцені час від часу хтось виходив і співав, хтось за власним бажанням читав вірші, ззаду підходили якісь люди і просили дозволу сфотографувати шоломи або сфотографуватися в уже розмальованих. Було серед них чимало зарубіжних журналістів. У залі стояла й виблискувала іграшками ялинка, ходили туди-сюди якісь люди, гомоніли, а ми все малювали і малювали. 

Коли закінчили, я озирнулась, а за мною майже вся площа зали вже була устелена матрацами, на яких покотом спали люди. Хтось під ковдрою, хтось просто так, одягнений і взутий, втомлений вартою на Майдані того морозного дня. А зі сцени все ще тихо співав якийсь кобзар, відвідувачі все ще підходили, дивилися і фотографували.

Нам подякували за роботу і запропонували приходити ще, адже планувалося зробити виставку авторських шоломів Майдану, а потім флешмоб на барикадах - пофотографувати майданівців у розписних шоломах на вулиці. Але зрештою нам "під чесне слово" дали аж 6 шоломів додому, ми пообіцяли розмалювати і принести вже готові.

Коли ми вийшли з мерії, тримаючи в руках, крім сумки, кожна ще по 3 шоломи, раптом заграв годинник на башті Будинку Профспілок. Настав новий день - 7 січня 2014 року, Різдво.
Потім я ще не раз приходила до мерії і приносила свої шоломи, намалювала їх чимало безкоштовно - і для акції, і для моїх знайомих хлопців-майданівців, котрі просили їм зробити малюнок-оберіг. А потім почалися бої. І пластмасові шоломи на головах революціонерів змінилися на металеві, і всі ми молилися, щоб ці герої залишилися живими, допомагали, чим могли.
Революція Гідності перемогла. А я все малюю по шоломах, як тоді - ночами. Така собі арт-терапія, антистрес від новин, свого роду медитація за наших бійців та за Україну.
Мої шоломи були представлені в Музеї духовних скарбів України під час урочистої зустрічі об'єднання Майдан з кандидатами в президенти України та з представниками дипкорпусу різних країн. Також мої роботи вже полетіли до США, Франції, Норвегії. Також дарую їх інколи людям, які дійсно чимало зробили і продовжують робити для нашої країни та її майбутнього. Тепер почала виставляти свої роботи на продаж, щоб мати змогу з виручених грошей допомагати солдатам Української національної Гвардії на Сході. Один з моїх шоломів було продано на доброчинному аукціоні, кошти пішли на обладунки для Чернігівського батальйону, в якому служив і загинув мій знайомий. Я обіцяла розмалювати йому шолом. Але не встигла.
Авторські шоломи - це наче писанки нового часу. Не вважаю їх просто сувеніром, це певною мірою сакральна річ, оберіг, символ незламності нашого Духу, нагадування про Революцію Гідності, своєрідна захисна молитва за Україну та українців в усьому світі. 

 

Хто має сторінку на Фейсбуці, запрошую в мій альбом, куди я вже назбирала багато знімків на цю тему - мої і не-мої роботи, хлопці з Майдану в шоломах, жінки, різне. 
https://www.facebook.com/mila.ivantsova/media_set?set=a.643635619031150.1073741909.100001541542948&type=3

Щиро - Міла Іванцова, письменниця, журналіст, перекладач, педагог.